Шла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку.
Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок.
Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурями. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху.
Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече.
А зла куниця втекла в темний ліс.
Погладила Добра Людина білочку та й сказала:
— Стрибай собі до свого дупла.
Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому.
Дітки давно вже чекали її. Вона й розповіла їм про Добру Людину.
за В.Сухомлинським
Комментарии
Отправить комментарий