Дах над мурашником
- Мамочко, дай мені хутчіш парасольку, - ще з порога заквапився Дмитрик. – Надворі такий дощ! Просто злива. Він заважає їм працювати.
- Кому заважає працювати? Що там трапилося? – запитала мама.
- Скоріше ж, мамочко, а то дощ їх позаливає!
- Ну візьми, візьми там на вішалці, - дозволила мама, а сама подивилася у вікно, куди ж це пішов Дмитрик.
З парасолькою в руці хлопчик швиденько перетнув подвір’я і під парканом присів навпочіпки. Там був мурашник. Проте біля нього – жодної комахи. Всі поховалися від дощу у свій підземний палац. Хлопчик розкрив парасольку і поставив її на землі. По парасольці забарабанив дощ.
Невдовзі із мурашника одна за одною почали виповзати мурашки. Для них дощ уже перестав. Знайомими доріжками поповзли вони у своїх справах.
Дмитрик міцно тримав над мурашником парасольку і спостерігав за рухом кожної мурашки. Йому здавалося, що він працює разом з ними.
Бджілка
Виручив Василько з біди бджілку. Бджілка хотіла напитися — і впала в бочку з водою. — Тону-у! — дзижчить. — Тону!
Василько кинув на воду листочок. Вилізла на нього бджілка, обсушила крильця та й полетіла… Покликала мама Василька вечеряти.
Поставила на стіл молоко, мед, хліба нарізала. Їсть Василько, а мама й каже:
— Це тобі меду назбирала бджілка, яку ти врятував.
— Одна бджілка — й стільки меду! — здивувався Василько.
А вона всім, всім бджілкам розповіла, от вони й постаралися. Добра звістка швидко по світу лине.
Комментарии
Отправить комментарий