Оповідання для обдумування

Лісове озеро

—   До   нашого   озерця   підемо!— сказав   Ігоркові тато.
—   Так воно ж замерзло,— здивувався той.
А татко вже лаштував рюкзак, лижі, дістав з комірчини льодоруб, з яким раніше на зимову рибалку ходив.
—   Будемо рибу ловити!— зрадів хлопець.
—  На  цей раз  рятувати,— загадково  усміхнувся тато.
І ось вони в лісі біля озерця. Хоч тут і затишно, однак мороз аж тріщить, озерце снігом замело, тільки на середині крига чиста-пречиста. Ігорьок побіг туди, заглянув крізь лід і страшенно здивувався: на нього звідусіль дивилися... риб'ячі очі.
—   Чого вони тут?— чудувався Ігор.
А тато вже рубав лід. І коли зробив чималу ополонку, витер піт.з чола.
—   Кисню їм, сину, не вистачало...
І великі, й малі рибки пливли до ополонки, навіть вистрибували з води. Один окунець на лід вискочив. Затіпався, застрибав, а назад ніяк не потрапить.
Ігорьок обережно взяв його і вкинув до ополонки.
—   Живи!— сказав.

Горобчик

Маринка вбігла до кімнати весела, задихана і прямо з порога закричала:

— Дивіться! Горобчик!

Люда, що сиділа за столом і малювала, відштовхнула стілець і мерщій побігла до сестри.

— Де?

— Ось, — показала Маринка сіреньку пташку, розтуляючи долоні.

— Напевне, з дерева впала й забилася, — сказала мама.

— А вона видужає?

— Не знаю, треба допомогти їй.

— Видужає! Видужає! — закричали дівчатка. — Ми будемо добре доглядати її.

Того ж дня мама дістала в сусідів стару клітку і посадила в неї горобчика. Маринка і Люда поставили йому блюдечко з водою, накришили хліба, насипали крупи.

Перший день горобчик сидів у куточку зажурений. Він підібрав під себе лапки і нічого не їв. Але наступного дня вже почав потроху їсти. А ще через кілька днів весело стрибав по жердинах.

Надворі була весна. Дерева стояли зелені, тепло світило сонце.

Якось підійшла Люда до клітки, що висіла на вікні, дивиться: знову зажурився горобчик, забився в куток. Пролетить повз клітку пташка — він весь стрепенеться, зиркне очком і знову замре. Напевне, схотілось і йому політати в синьому небі.

Жаль стало Люді горобчика. Відчинила вона дверцята клітки і... випустила його на волю.

Саме тут вбігла до кімнати Маринка. Побачила порожню клітку, питає:

— А де горобчик?

— Випустила, — відповіла Люда.

— Ех, ти, — накинулась на неї Маринка, — а ще хвалилась, що пташок любиш. Не хочеш ти їх доглядати — от і випустила!

— А от і ні! — засперечалась з нею Люда. — Я більше за тебе їх люблю.

Так чи не так?